ПРО МІТИНГИ, ВІЙНУ Й РЕФОРМИ: ІНТЕРВ'Ю З ОЛЕКСАНДРОМ САЄНКОМ (№ 44 від 1 листопада)
9 Листопада 2017 \\ Події в місті \\ Коментарів немає.

Усі актуальні події та проблеми сьогодення ми зачепили в черговій розмові з депутатом Роменської міської ради, Генеральним директором ТОВ "Роменський завод продтоварів" Олександром САЄНКОМ. 
  Олександре Івановичу, найбільш обговорюваними сьогодні є мітинги в урядовому кварталі. Як Ви оцінюєте позиціонування учасників та організаторів протесту?
Хочу відразу наголосити: усі думки, які висловлю в цій статті, – моя суб’єктивна точка зору як простого обивателя. Я свою точку зору нікому не нав’язую, це так, думки вголос…
Помітив таку річ: тільки-но починаються вибори (або хтось хоче зробити вибори), беруться за «жирну» тему недоторканності. Видумали якусь маячню – недоторканність, а тільки-но доберуться до влади, про цю обіцянку забувають. Та зробіть ви всіх людей перед законом рівними. А якщо якийсь «недоторканний» учинить злочин, нехай відповідає за всією суворістю закону.
Який сенс, що ми з десяток депутатів уже позбавили імунітету? Вони досі ходять при параді, а ми вже забули про їхні справи. 
Партійні списки – справа хороша. Але ж у нас немає партій з ідеологією. У нас є "секти" імені когось. А станеться щось із ватажком «секти», що далі буде? Де ідеологія хоча б у назві? Як, наприклад, була комуністична, соціалістична, ліберальна, демократична, республіканська... 
Треба, щоб позиція й напрямок тієї чи іншої партійної сили не залежали від лідера й не змінювалися, тоді, можливо, людина голосуватиме за ідеологію, а не дивитиметься, хто на чолі. У нас же виходить так: хто більший цинік, хто більше людям набреше, пообіцяє – той і популярний, того й партія в тренді. А де ідеологія? Куди ми рухаємося? В Європу? Так у Європі навіть у назві партій є ідеологія.
Якщо прийняти новий виборчий закон, може статися так, що люди, які більше за всіх говорять, наберуть найвищий бал, і такі регіони, як наш, залишаться без депутата. Сидітимуть у Верховній Раді 80% обранців з Києва, за нами партія, звісно, закріпить когось, а ми потім шукатимемо того депутата вдень з вогнем і не факт, що зможемо "за його горло потриматися".
Перефразую Берію. Він говорив: "У кожної помилки є прізвище, ім’я й по батькові". Хочу сказати з приводу депутатів: у кожного виборця повинно бути прізвище, ім’я й по батькові депутата.
Третя вимога мітингувальників – створення антикорупційних судів. А що з тим судом робитимемо, який у нас уже є?.. Проблема в людях, які виконують свої обов’язки, - у суддях. Може, подумаймо, як людей кращих на ці посади залучати? Давайте служителів Феміди вибиратимемо, практикують же це за кордоном.  Треба враховувати вікові критерії, освіту, досвід роботи в юридичній сфері. Не обов’язково кандидатові бути суддею, можна бути гарним адвокатом, прокурором – неважливо, але цю людину повинні знати. Можна вибирати, допустімо, суддю на район, а вже він формуватиме собі команду, у відповідності до певних критеріїв. І вибирати треба на 2 каденції, щоб «зачіпав» різні влади й не був від когось залежним  - ні від Президента, ні від депутатів.  А то в нас виходить, хто призначає, той і «замовляє музику», а треба, щоб «музику замовляв» народ.
Я завжди наполягав і наполягатиму на цьому: посади суддів, та й начальників поліції, окружних прокурорів, губернаторів мають бути виборними. Ми, платники податків, повинні розуміти, кого наймаємо на роботу.  
До речі, я вже колись говорив, повторюсь: в Україні вибори до Верховної Ради проходять через рік-півтора після того, як оберемо Президента. Якби вони відбувалися з інтервалом хоча б у три місяці, то якась би одна політична сила приходила в більшості до влади і брала на себе відповідальність за все, що відбувається. От як у Франції, наприклад, між виборами пройшло два місяці. А в нас постійно виходить, що Президент заважає депутатам, депутати - Президентові. Раніше показували пальцем на «попєрєдніков», тепер - один на одного.
Знову ж, ці «активісти». Нічого не хочу сказати, є чесні й порядні активісти й волонтери, які дійсно з відкритим серцем намагаються допомагати армії й людям. А є ті, які створили свого роду угруповання, які раніше називали ОЗУ (організоване злочинне угруповання), а сьогодні – активістами. Їх використовують чи то політики, чи то бізнесмени в цілях рейдерства, залякування когось, отримання політичних чи економічних дивідендів. Я навіть не можу зрозуміти різницю між «тітушками» й «активістами». Це одне й те ж для мене, не розділяю ці поняття. 
Усі ті вимоги, які висувають сьогоднішні так звані опозиційні депутати на Майдані, для простого пенсіонера, для людини, яка не займається політикою, не дуже зрозумілі й ніяк не вплинуть на матеріальне благополуччя наших громадян. Депутати, які ініціюють ці вимоги, уже три роки при владі, хто їм заважав?..
Чи не є акція протесту під ВР за участю екс-президента Грузії наслідком дій української влади? 
Хтось із політиків говорив: нічого законного не можна побудувати незаконно. По-перше, як я розумію, Міхеїлу СААКАШВІЛІ спочатку незаконно дали громадянство, потім – незаконно ж його забрали. Далі – СААКАШВІЛІ незаконно перетнув кордон. І це – як доміно. Закон для всіх повинен бути один. Чому з мене вимагається дотримання законодавства, а з когось – не можна, бо чи то друг Президента… яка різниця?
Під час Помаранчевої революції всі були проти Леоніда КУЧМИ, хоч, наскільки я пам’ятаю, він на третій термін не збирався балатуватися. Але кричали «Кучма, геть! Кучма, геть!». Добре, прийшли люди до влади. Минуло небагато часу, вони посварилися, почали кожен на себе тягнути ковдру… Велика Україна, але, на жаль, «годівниця» все вичерпується й вичерпується. Вони зробили революцію, відповідно прихід Віктора ЯНУКОВИЧА можна охарактеризувати як контрреволюцію. Ці люди згрупувалися під час контрреволюції, зробили Революцію Гідності, змінили владу, а «годівниця» ще меншою стала, не вистачило через нову владу біля неї місця. 
Хто сьогодні в опозиції? Фактично, не будемо брати "Опоблок", вони один до одного вже в опозиції, ті, що в 2005 робили революцію.
Що, на Вашу думку, повинен зробити народ, щоб покласти край цьому розбрату, як навести лад "у верхівках"?
Однозначно треба щось змінювати, бо з країни від’їжджають люди, купівельна спроможність упала, це відображається на промисловому виробництві. Промисловці не можуть підвищити зарплатню, бо тоді не буде конкурентоспроможною продукція, відповідно почнуть закриватися підприємства. Не всі ж заробляють на військово-промисловому комплексі. Добре тим, хто залежні від нього: війна триває, хтось дає гроші, їх витрачають. Те, що не встигли витратити, можливо, украли, а потім десь вибухнуло або згоріло... Найкращий спосіб "закрити" крадіжку, списати щось – пожежа або вибух.    
Те, що зараз відбувається в країні, – гордіїв вузол. Його зав’язують, зав’язують... а, може, треба розрубати? Може, треба людям якось роз’яснити, змусити ходити на вибори? Укласти у свідомість, що це - обов’язок кожного громадянина. 
Революція відбулася, а тільки 40% людей прийшли на вибори. Зараз знову ж намагаємося зробити революцію, і тут же говоримо: ой, буде фальсифікація. Я запримітив таке: хто голосніше всіх кричить «держи вора!», той, зазвичай, сам вором і є. Щоб не було фальсифікації, треба організувати громадські об’єднання, контролювати вибори, залучити пересічних громадян, не партійців. Пояснити людям, що їм треба йти на вибори. Нехай ні за кого не проголосують, але чим більше людей прийде, тим складніше буде сфальсифікувати результати. Для того, щоб зробити підробку, перше – треба надрукувати бюлетені, тут уже можна «проколотися». Друге – треба доставити ці бюлетені на виборчі дільниці, і знову ж можна «проколотися». Третє – їх треба поміняти, четверте – старі бюлетені треба вивезти і п’яте – знищити. Аж на п'яти етапах ризик "попастися".
А коли люди не прийшли на вибори – дуже просто: бюлетені надруковані, лежать на виборчих дільницях, що хочеш – те й роби з ними. 
Може, треба помітки якісь у паспортах робити: був на виборах - ти є повноправним громадянином і можеш користуватися всіма пільгами, наприклад, субсидією. Хоча, про субсидії – окрема розмова. Навіщо підвищувати ціни на газ і електроенергію, щоб потім давати субсидії? Зрозуміло, що фінансують тих, кому належать цей газ і енергія, а належать вони приватним рукам, не державі. 
Українська економіка є надзвичайно монополізованою. Як це виправити?
Я вважаю, що монополістів треба контролювати. Говорю не про регіональних (як маєш один магазин у селі – то вже монополіст на роздрібну торгівлю), а про тих, хто діє в масштабах держави. Думаю, такий конт-          роль більше вплине на економіку (а як говорив Володимир ЛЕНІН свого часу, політика – це висококонцентроване вираження економіки), ніж вплинуть ті три вимоги протестувальників, про які ми говорили раніше. Від того, якою буде економіка, залежить і те, якою буде наша політика. "Бытие определяет сознание".
Щоб розвивати економіку, треба її стимулювати. Потрібні якісь пільги. Ось такий приклад: ти хочеш побудувати потужний завод, і є дозвіл на 100 кіловат енергії, але тобі цього мало й треба додати ще 500 кіловат. Так от за цей дозвіл доведеться заплатити обленерго більше 4 мільйонів гривень – за папірець! Але ж коли людина до магазину йде, в неї не вимагають, щоб мала свої ваги, у магазині її забезпечують.
Я вважаю: якщо потрібні додаткові технічні вкладення, щоб збільшити потужність, нехай їх зробить той, хто будує завод. Але якщо тільки дозвіл, тільки папірець – це ж повітря. Виходить, наші батьки, діди все будували за радянської влади й це належало всьому народові, а сьогодні якимось чином окремі люди його забрали й тепер з нас гроші «викачують». 
Я чув, що депутат від нашого регіону подав законопроект про те, щоб для промислової зони, для виробництва оренда землі була з нульовою ставкою. І це правильно. Знаю, у польському воєводстві існують депресивні райони, і якщо ти орендуватимеш тут землю під виробництво, сплатиш    1 злотий на рік за гектар. І якщо ти офіційно поляка приймеш на роботу, тобі дадуть дотацію. Отак розвивається держава. Крім того, польський уряд захищає місцевих товаровиробників, забороняючи великим мережам укладати договори відтермінування платежу більше, ніж на 60 днів. Якщо ж мережа не платить гроші за 60 днів, штрафується на користь виробника.
Узагалі в поляків та українців менталітет дуже схожий. Вони в 90-ті так само горілку пили, як і ми, але вони почали будувати нормальну країну, нормальну економіку, провели нормальні реформи і сьогодні відмовилися від кредиту Міжнародного валютного фонду, вважають, що ці гроші їм не потрібні, що вони вже самі впораються. З цього треба починати – з економіки, а не з того, хто більше говорить. 
Отож, ціни монополістів треба контролювати, а загалом треба говорити про зарплати. Гідні заробітки з’являться тільки тоді, коли в людей буде купівельна спроможність. Звідки пенсію взяти? Вона повинна прийти з якихось відрахувань. Якщо офіційно люди не працюють, які відрахування? 
Гастарбайтери в нашу країну валюту залучають, але ж вони пересилають гроші на рахунок своїх родичів, а родичі гроші просто витрачають, ніхто ж не платить ні пенсійного податку, ні податку на прибуток. Потім ці ж родичі питають: чому світло не горить надворі, чому в дитсадку погане обслуговування. Хоча, я вірю, що й цьому колись настане кінець. Домовляться держави між собою й подаватимуть звіти, хто, де й скільки заробив, але страшно, що, як ото говорять, поки сонце зійде, роса очі виїсть. 
 Незабаром мінімальну заробітну плату знову «штучно» підвищать. Чи стане людям від цього легше? 
Усе це підвищення зар-плати – популізм. Економіка повинна диктувати рівень «мінімалки». По своєму підприємству скажу, що коли зарплатню збільшили до 3 200 гривень, ми втратили об’єми виробництва. Собівартість продукції виросла, вона стала ще менш конкурентоспроможною. Усього за три місяці понесли три мільйони збитків.
Пенсії трохи збільшили - на 200, 500 гривень, тепер підвищать зарплату на 16-17% - газ, світло здорожчають, і всі ці гроші заберуть монополісти. На цьому й закінчиться. 
Зараз в Україні – суцільні реформи, зокрема і в галузі освіти. Новий освітній закон викликає багато супере-чок переважно через мовне питання та 12-річку…  
Якщо вже ми почали реформи, то хотілося б гарної організації з боку влади. Хочеться, щоб реформи обговорювалися серед людей. Саме слово «реформа» передбачає якесь насилля, переламування через коліно, порушення буденного укладу, тому людям треба розповідати й пояснювати. 
Реформа повинна полягати не в тому, який лікар як буде проводити прийом, а в тому, як розпоряджатимуться нашими податками, наскільки це буде прозоро, зрозуміло. Але якщо вже почали проводити реформи, не треба зупинятися. Є таке поняття в авіації, як точка неповернення. Ми, по-моєму, за 27 років дійшли до точки неповернення, скільки вже можна?  Треба йти тільки вперед. Але, на жаль, ті, кому ми довірили реформи, хвилюються, що їх не виберуть. Але це вже – на совісті тих, хто вибирає. Дивитися треба, знати про людей, місцевих вибирати.
Щодо питання мови, я  (хоч сам і російськомовний), вважаю, що ми живемо в Україні, у нас одна офіційна мова й у всіх навчальних закладах, які фінансуються за кошт платників податків, повинні предмети викладатися українською. Якщо ж на якійсь території проживають етнічні групи, нехай навчання їхньою мовою фінансується територіальними громадами або за рахунок цих груп чи рахунок діаспори. А то сьогодні вони не бажають вивчати української, а завтра захочуть вступити до Київського університету імені Шевченка і скажуть: «А ми ж не вчили української, то відкривайте для нас угорський (приміром) факультет». Але ж вибачте, це мої податки, мені, може, більше грецька мова подобається… Це я образно кажучи. 
Є українська мова, є мови, якими більшість країн спілкується: англійська, німецька, французька, португальська, ну й, можливо, китайська, давайте їх вивчати й фінансувати на рівні держави. 
Щодо 12-річного навчання - враження, що таким чином хочуть статистику безробітних зменшити. А що: закінчив школу – відразу в армію, закінчила школу – в декрет.
Уявіть, дитині 8 чи 13 років, і поряд з нею навчаються 18-річні. Що, мало в нас 17-,18-річних ідуть в декрет? Якщо й робити 12-річку, нехай з 1 по 8 клас діти навчаються окремо, а з 8 по 12 – окремо. Уявіть, яка різниця у віці. Коли тобі 30, а комусь 40, різниця не відчувається, а коли 8 і 18 – дуже велика різниця. Навіть коли 13 і 18. Там уже зрілі чоловіки й жінки, а тут - дітвора. 
Щодо пенсійної реформи. Мені здається, вона повинна передбачати інфляцію. Пенсія має переглядатися в автоматичному режимі. Що таке пенсійний фонд? Гроші вносяться у фонд, а він може заробляти на них за рахунок процентів. Ці зароблені кошти треба розподіляти між пенсіонерами. Людина не повинна чекати милостині від Уряду, а розуміти: якщо інфляція офіційно «пішла» 15%, значить, нехай на 10%, їй пенсія підвищиться. Це, можливо, трохи прискорить інфляцію, а може, й пригальмує її. 
Я коли обговорюю ці питання, мені часто дорікають, що це не цікаво пенсіонерам. Але як без економіки пенсію створити, як країну побудувати? Як не цікаво? Значить, треба розповідати людям, пояснювати, звідки ви візьмете гроші, без пояснень виходить популізм. 
Продовжимо тему освітянської реформи. У нашому місті реставрують один із навчальних закладів у рамках проекту «Нова українська школа». Навколо цього об’єкта точаться великі суперечки. До того ж, невикористані гроші, що були передбачені в бюджеті для потреб інших шкіл, перенаправляють на це будівництво. Чи доцільно так робити?
Те, що розбудовують «сьому» школу, мені приємно: це моя виборча дільниця. А з приводу коштів, відповідно до законодавства, якщо вони не реалізовані, наступного року пропадуть і треба буде виділяти заново. Тому краще їх використати зараз хоч кудись, яка різниця - не в ту школу, так в іншу, це ж у нашому місті. 
Наскільки правильно ці гроші використовують, за якими цінами закуповують матеріали – це інше питання. Я тут не в курсі, ми, знову ж таки, найняли на роботу людей, які повинні за цим слідкувати. А якщо пішли якісь чутки негарні, громадськість повинна перевірити. 
Не можна охопити всі школи відразу, так не виходить. Я вважаю, що дуже мало уваги приділяють "процівській", "каховській" школам, хоча діти там гарні, і в конкурсах перемагають. Людина талановита може вийти як із "забитої" сільської школи, так і дурень вийти з "продвинутої" міської. 
На Вашу думку, скільки ще триватиме протистояння на Сході й які є шляхи його завершення?
Я не бачу, як нашу сьогоднішню війну можна припинити війною. Там українці, тут українці, що, одні повинні знищити других? У тих залишаться діти, родичі, буде ненависть із покоління в покоління. Потрібно зробити так, щоб крим’яни захотіли назад в Україну, треба розвивати економіку, бізнес, створювати умови для людей, таким чином будувати державу, щоб люди самі сюди потягнулися. 
Крим у 91-му році, коли танки стояли під «білим домом» Росії, вибрав Україну. Тепер, як танки стояли під Києвом, вибрав Росію. А трапиться щось у Росії… Вона ж від «царя» залежить. Згадайте, після смерті кожного жорсткого й успішного правителя, реформатора там завжди наставав хаос. Після Івана Грозного, Петра І, Йосипа Сталіна. Дуже велика країна Росія, там проблем вистачає. Москва – це ж не Росія, і Далекий Схід – не Москва. Тому рано чи пізно проблеми почнуться, тільки страшно, щоб цю країну не загнали в куток і вона не почала ядерними гранатами по всьому світу кидатися. Американці далеко, до них не дістануть, падатимуть у нас і в Європі.
Українці купують автомобілі за кордоном, бо там дешевше, краща якість. Однак, щоб розмитнити машини, треба викласти кругленьку суму. Чи правильна політика держави в цьому напрямку?
Ви ж подивіться, кому належить автопром в Україні. Це ж ті самі монополісти - люди біля «годівниці». Вони не хочуть якістю, собівартістю домогтися, щоб їхні машини купували, а роблять це насильно такими законами. Треба людям давати можливість придбати дешеві машини. Ідеться ж не тільки про легковики, а й про вантажні машини, трактори. Якщо людина купила якогось «Дафа», буде ним заробляти, зайвий раз не попросить шматка хліба в того ж Уряду. Чим більше буде машин – тим менше запитань  із громадським транспортом.
Я знаю, що в Білорусії недорого розмитнювати, принаймні, раніше так було, та й скрізь. Навіщо так робити? Людина купує машину, а тоді таку ж суму витрачає на розмитнення. Зрозуміло, що це чийсь заробіток. Подивіться, хто ці гроші ділить, і тоді зрозумієте. 
Останнім часом тільки й бачимо, як представники міської влади то там, то там перерізають стрічку, таким чином рекламуючи себе. Ще й гроші платять місцевим ЗМІ за розміщення інформації. Виходить, виконують свою роботу й піаряться за кошти платників податків.
«Кукушка хвалит петуха за то, что хвалит он кукушку» - є такі слова у КРИЛОВА. Я раніше теж дуже багато допомагав, і мені говорили: треба друкуватися, щоб люди знали. Деякі погляди свої в житті змінив і вважаю: якщо  зробити гарну справу, люди й так дізнаються. До мене й зараз багато хто звертається, допомагаю школам, у волонтерстві,  ну й слава Богу. Бій іде не заради слави, заради життя на землі.
А влада краще б частіше виїжджала в регіони й спілкувалася з людьми, вирішувала проблеми. Так, за два роки в місті відремонтували багато доріг, не пам’ятаю, щоб скільки ремонтувалося за останні сім років. Працюють, немає питань. Яка якість - я не фахівець, подивимося навесні, змиє їх вода чи не змиє, тоді й оцінимо роботу нашої влади. Але ж, крім доріг, є ще ж купа інших питань. 
Деякі місцеві політики й політикеси намагаються піаритися на тих людях, які щось роблять. Дуже легко знайти помилки в діях того, хто працює, важко – в діях того, хто нічого не робить. Пам’ятаєте, який був шум навколо будівництва торгівельного центру напроти військкомату? Придумали якісь історичні зони… Які там пам’ятки? Там будинок стояв, на цокольному поверсі жили мої знайомі. На тій ділянці вже все було перерите, потім утворився смітник, торгували кавунами, машини як попало стояли. Вічно стояв сморід, а подивіться, як зараз. Та ви, навпаки, підкажіть, як правильно, допоможіть, щоб швидше люди документи оформлювали, не ставте палиці в колеса, нехай люди будують, місто будується - значить живе. 
Один із підрозділів Вашої організації розпочав будівництво в районі вокзалу. Чи поділитеся планами на майбутнє?
Планів  багато. Ми купили колишню територію пивзаводу й хочемо організувати там зернопереробку. Це передбачає створення 140-180 робочих місць. Сьогодні проходимо податкову перевірку, прагнемо навести лад із боргами, бо там податки не платилися десятиліттями. «Підтягуємо» в цю структуру партнерів з Німеччини. 
Запевняю, що тут буде абсолютно чиста, екологічна продукція з витриманими санітарними нормами. Такі заводи працюють у містах Німеччини. Цей процес довготривалий, дуже висока вартість проекту. Люди вкладають гроші в мою команду й вірять, що ми зможемо їх чесно реалізувати й запустити це підприємство. 
Наразі на території пивзаводу споруджуємо майстерню - переносимо ту, яка була на вулиці Калнишевського. Біля вокзалу будуємо «Ромни-опт», а в найближчій перспективі на Калнишевського буде фабрика з цехом на близько 6000 «квадратів». Тут буде до 300 робочих місць.
Але цей проект навіть при нормальному фінансуванні суто технічно й фізично неможливо виконати за рік, поетапно реалізовуватимемо за три роки.
У перспективі також - модернізація хлібозаводу. Хочу, щоб тільки вистачило здоров’я. Займаюся собою, худну, намагаюся слідкувати за здоров’ям, а там уже як Бог дасть. У всякому разі, у мене сильна команда, молодша за мене, вона доведе цю справу до завершення. 
Зараз також розміщуємо заявку з приводу переробки зерна на роменському елеваторі. Хочемо реанімувати це підприємство. Купити, швидше за все, навряд зможемо, бо там такі борги, та й це державна структура, а за хабарі купувати не хочеться, хочеться купити за нормальною ціною, а не за "відкати". Тому намагатимемося реанімувати. Це борошно нам потрібне. У нас гарна команда, й сподіваюся, ми вийдемо й на інші ринки, окрім Сумської області.
Користуючись нагодою, хочу побажати всім нашим жителям здоров’я, успіхів і мирного неба над головою.
Розмовляла Аліна ТКАЧЕНКО

Поділитися з друзями



Повернення до списку


Додати свій коментар до публікації